У 1890-х роках ситуація з туберкульозом у Бухаресті суттєво погіршилась. Наявність понад 800 смертей із 4868 у столиці Румунії, кількість яких стрімко зростала, поставила перед членами міської «Ради громадської гігієни та санітарії» складну проблему, яку потрібно було вирішити. Більш докладно про організацію першого туберкульозного санаторію та лікарні в місті читайте на ibucharest.com.
Як запобігти хворобі?
З ініціативи вченого Віктора Бабеша, усвідомлюючи важливість зусиль для зменшення наслідків туберкульозу, на засіданні «Товариства медичних наук», на суто функціональному рівні були запропоновані деякі технічні методи. Серед них заходи з ізоляції хворих, причому, як у лікарні, від інших хворих, так і в соціальному середовищі. Ще одним заходом, який мав зменшити захворюваність на туберкульоз було запровадження, за допомогою публічних повідомлень, суспільної обізнаності про хворобу та про небезпеку, яку вона представляє. Була запроваджена санітарна обробка громадських місць, встановлення плювальниць, створення будинків соціального страхування, санаторіїв, навіть організованої громадської форми, якою мала стати румунська «Ліга». Усе це робилося для того, щоб зупинити неконтрольоване розповсюдження цієї хвороби.
На думку вченого Віктора Бабеша, існувала потреба в статистичних знаннях про пропорції та еволюцію цього виду захворювання, шляхом статистичного моніторингу туберкульозу, з погляду смертності та захворюваності, що може бути досягнуто тільки шляхом створення спеціалізованого соціального поселення.
Саме на цьому тлі Георгеску, головний лікар столиці у 1892–1905 роках, запропонував Єпископату лікарні Бранковенеску пожертвувати казарми на пагорбі Філарета. З ініціативи лікарів Іона Кантакузіно, Штефана Ірімеску та Петріні-Галаці у вересні 1901 року було засновано «Товариство профілактики та допомоги бідним хворим на туберкульоз», яке очолив усе той же Петріні-Галаці.
Заснування санаторію та лікарні
Наступним рішучим кроком стало заснування з ініціативи «Товариства профілактики й допомоги бідним хворим на туберкульоз» санаторію і лікарні «Філарет», що стало поворотним пунктом у розвитку боротьби з туберкульозом у країні. Перший камінь у фундамент було закладено 17 жовтня 1906 року, а наступного року, 16 червня, перші ліжка були вже введені в експлуатацію. Із самого початку санаторій і лікарня становили єдиний медичний заклад, перший у своєму роді в Румунії, з річним бюджетом приблизно 150 000 леїв. Водночас іншою важливою характеристикою цієї ініціативи в історії румунської медицини є її виключно приватний і громадський характер.
Хоча, як відомо, для того, щоб мати можливість функціонувати, а отже, почати з матеріально-технічної бази, «Товариство» і, неявно, створена установа, отримали від осіб, які приймають рішення в місцевій державній адміністрації, як притулок для будівництва земельну ділянку площею 7 гектарів і 3072 квадратних метрів, яка до цього часу використовувалася «Комунальною радою» Бухареста як розплідник.
Такий цікавий факт. Саме на цьому периметрі, як вважають деякі історики, ще в першій половині ХІХ століття знаходився фонтан, побудований митрополитом Філаретом II. Він помер у 52 роки, від туберкульозу, але, як виявилось, залишив про себе добру пам’ять. Варто зазначити, що в цьому закладі у XX столітті розвивалася румунська школа фтизіатрії.
У перший рік діяльності до санаторію було прийнято понад 230 пацієнтів, середній термін перебування в закладі становив 69 днів. За статистикою директора Штефана Ірімеску, більшість із пацієнтів були з бідних верств населення, зокрема, робітники, міські ремісники, віком від 13 до 50 років, причому кількість чоловіків перевищувала кількість жінок. Багато пацієнтів також мали важкі форми туберкульозу, що розвинулися в організмах, імунітет яких був підірваний іншими хворобами, такими, як малярія, кір, тиф і віспа.
Інститут фтизіатрії
Результати цього першого періоду роботи закладу свідчать про його функціональну роль в апараті боротьби з туберкульозом, оскільки майже в половині випадків, що розглядалися, можна було зафіксувати покращення, хоча смертельні випадки все ще становили значну частку — 25 %. З огляду на те, що медичні методи все ще перебували в зародковому стані, про одужання повідомлялося лише в 4,2 % випадків, що вдвічі перевищувало показник погіршення стану.
У 1906 році там же було створено перший у країні протитуберкульозний диспансер, який надавав консультації пацієнтам двічі на тиждень.
Водночас у контексті цього масштабного проєкту в галузі охорони здоров’я, в 1949 році в Бухаресті був заснований Інститут фтизіатрії, розташований у районі Шосеа Віілор, у старому санаторії «Філарета» та «Товариства профілактики туберкульозу». Нова установа мала дві філії: у Клужі, та в Яссах. Прикладні дослідження в Інституті стосувалися широкого кола експериментальних, клінічних та організаційних проблем, як у боротьбі з туберкульозом, так і в питаннях, пов’язаних із дитячою бронхологією, торакальною хірургією тощо.